2023
Олексій Беседін займається агробізнесом понад 20 років. Він керує ФГ «ЛАННДАР» та ФГ «Колос» у с. Курилівка Купʼянського р-ну на Харківщині, де займається рослинництвом. Окрім цього утримує молочне стадо ВРХ. Останні 2 роки працювати стало особливо складно: спершу — окупація, а зараз — важке відновлення.
Історія фермера стала четвертою у рамках проєкту «Аграрне Відродження». Цей проєкт допоміг Олексію отримати допомогу для посівної від The Howard G. Buffett Foundation та LNZ Group. Проте проблем у фермера все одно вистачає: забруднені поля, брак кадрів, відсутність реалізації продукції й загалом непросте життя у «сірій» зоні. Тож про те, як працювати за 15 км від лінії зіткнення із ворогом та що мотивує Олексія читайте у сьогоднішній статті.
«Ми послухали президента і почали посівну в окупації»
Олексій Беседін розпочинав свій аграрний шлях з 50 га землі. Земельний банк його господарств поступово збільшувався і до повномасштабного вторгнення в його обробітку було до 2000 га. У господарстві він вирощував пшеницю, ріпак, соняшник, кукурудзу на зерно та силос, багаторічні трави. До того ж разом з партнерами займався розведенням корів на молоко на СТОВ «Надія». До війни тут було понад 600 голів голштинської породи.
Як і для багатьох, велика війна прийшла на територію с. Курилівка стрімко. Вже 27 лютого 2022 року село окупували.
«Звичайно до того ми планували посівну, восени посіяли озимі культури. А тут війна та окупація і ми реально не знали, що робити. За кілька тижнів після початку повномасштабного вторгенння виступив Президент України Володимир Зеленський: «В яких умовах ви б не були, працюйте в тому режимі, як і працювали». Нас це надихнуло, тому ми і посіяли соняшник та кукурудзу», — розповів фермер.
Він пригадує, що посівна в окупації проходила, як зазвичай — насіння, добрив та пального було достатньо, бо закупили і доставили їх раніше. Єдине — не було гербіцидів. Загалом вдалось посіяти 1,5 тис. га соняшнику. Але восени вдалось зібрати тільки малу частину врожаю соняшнику. Кукурудза на зерно також залишилась в полі, а от силос вдалось зібрати та заготувати.
Деокупація врятувала від розграбування росіянами
Про період окупації фермер неохоче розповідає, узагальнюючи, що було дуже важко. Неочікувано для селян восени територію Харківщини почали відвойовувати наші війська. Бої за Курилівку тривали 2 тижні. В той час пересуватись було неможливо, тому, за словами Олексія, на фермі корови тиждень не доїлись. Фермер розповідає, що деякі люди у господарстві, в момент найзапекліших боїв працювали, і по 2-3 дні жили на господарстві — адже виходити було небезпечно. Завдяки самовідданості цих людей тварини не голодували: люди потроху годували та поїли тварин.
«27 вересня нас офіційно звільнили. Нам пощастило, бо деокупація пройшла в той момент, коли росіяни якраз почали обліковувати та грабувати агропідприємства. Правда, почали вони з великих агрофірм. До нас черга не дійшла», — зазначив Олексій.
Втім після деокупації господарство зіткнулося із новими проблемами. Перша — це труднощі з продажем зерна. Закупівельники відмовлялись їхати: дороги розбиті, на в'їзд та виїзд потрібні були перепустки від ОВА, ризик обстрілів та мін на дорогах.
«На фермі була інша проблема — відсутність світла. Без світла ми жили з вересня по 27 грудня. Використовували генератори, але вони ламались, бо не передбачали роботу 24/7. Ми комбінували роботу: спершу підключали їх, щоб напоювати корів, далі щоб годувати, а потім, щоб доїти. Цей період дуже складний був. Люди на роботу не виходили, бо через постійні обстріли, більш-менш безпечно було працювати з 7.00 до 12.00», — пригадує Олексій.
Наслідки окупації: засмічені поля, відсутність збуту та перспектив
Вже майже рік господарства Олексія деокуповані, але повноцінно працювати не вдається. Засіяли цьогоріч всього 600 га, але вже сьогодні фермер бачить, що частину врожаю не зможе зібрати. Решта територій — засмічено. Туди фермер не має доступу, хоча не проти їх засівати.
«На рахунок мін поки не знаю, оскільки ми елементарно не можемо дістатись до тих полів. Вони стоять ще з торішнім врожаєм. Виходить, ці території близько до лінії розмежування і туди доступу немає. Люди також не ризикнуть туди поїхати. Це дуже велика проблема для господарства», — ділиться він.
Гуманітарне розмінування на території господарств фермера не проходить. Такого роду розмінування передбачене на території поза 20 км від лінії фронту, в той час, коли с. Курилівка за 15 км від бойових дій. Тому цілу зиму фермер разом з військовими здійснював аеророзвідку, щоб виявити на яких з його полів є небезпечні обʼєкти. Таким чином оглянули 700 га. Але це не розв'язує проблему засміченості.
«Робимо власну протимінну машину. Для цього їздили до людей, подивились, як у них це працює, і тепер наші інженери мудрують. Ми розуміємо, що треба сіяти і попереду трактора доведеться пускати машину-розмінувальник. На своїх полях ми знаходили різні залишки снарядів, міни. Завжди викликали спеціалістів з ДСНС. Вони доволі швидко реагують. Але все побачити неможливо, тому потрібні дієвіші методи», — пояснив фермер.
Він додав, що, на щастя, трагічних випадків у господарстві не було. Але був не один випадок, коли людей під час роботи на полі поранило від осколків мін.
Також Олексій зазначає, що є велика проблема з кадрами. Населений пункт знаходиться фактично у «сірій» зоні. Через високі ризики люди не хочуть сюди повертатись. От, наприклад, бухгалтерка фермера на даний час знаходиться в Харкові. І доводиться ледь не щонеділі туди відвозити документи, щоб вчасно занести їх у систему.
Постачання палива, ще більш-менш вистачає. Наші партнери, з якими ми працювали до війни, погоджуються возити. Як далі буде — не знаю. А щодо добрив, насіння — то це велика проблема. Фактично цього року посіялись завдяки допомозі The Howard G. Buffett Foundation та компанії LNZ Group», — розповідає він.
На посівах фермер намагається дотримуватись захисту згідно зі складеними технологічними картами. Користується агрохімією від DEFENDA, а саме препаратами — Айдахо, Сора-Нет, Напалм. Він каже, що рік поля стояли необробленими й позаростали до такої міри, що треба вручну контролювати внесення агрохімії.
Щодо молочної ферми, то через проблеми з їжею та стрес у тварин, надої у корів суттєво знизились. Наприклад друге доїння вдалось відновити тільки через 4 місяці після деокупації. Наразі кормами тварини забезпечені. Кожні 2 дні на ферму приїжджає молоковоз з молочноконсервного комбінату та забирає молоко.
«Молоко продаємо — і це великий плюс. Але залишається дуже велика проблема з реалізацією зерна. Ми далеко від портів: зерно і так приймають за копійки та ще й логістика все з'їдає. Тому раніше продавали зерно, а зараз думаємо, що краще згодувати худобі й отримати гроші з молока, адже це вигідніше наразі», — міркує Олексій.
У планах фермера відновити господарство до довоєнних обʼємів. Але для цього треба, щоб лінія фронту змістилась.
«Якщо фронт посунеться, то стане безпечніше і люди почнуть повертатись. Але всі ми слідкуємо за новинами на Купʼянському напрямку і бачимо, що ворог насувається. Тому планувати щось тяжко.. Зараз перед нами поки одна ціль — це зберегти те що маємо. Тому побажання у всіх одне — скорішої Перемоги», — підсумував Олексій Беседін.
Джерело: Kurkul.com
