2023
На сайті Міністерства агропромислового розвитку презентували «Стратегію розвитку агропромислового комплексу». Але реальність аграріїв на постраждалих від війни територіях не така оптимістична, як на сторінках презентації — тотальна нестача коштів, відсутність збуту та перспектив і це все приправлено щоденними обстрілами. В такій ситуації, наприклад АФ «Базаліївський колос» з Харківщини: війна знищила ⅔ стада господарства, а з 2 тис. земель засіяти можна тільки 20-30%. Навіть на розмінованих полях трапляються підриви.
Ми поговорили з керівником господарства Василем Калганом в рамках проєкту
«Аграрне Відродження», за якою The Howard G. Buffett Foundation закупив для цього
фермера аміачну селітру і насіння кукурудзи UNIVERSEED, а представники
LNZ Group безкоштовно доставили допомогу.
Тож про те, як живе деокупована Харківщина, як справляється з проблемою замінованих полів та чи є в регіоні перспективи читайте у нашій розмові з Василем Калганом.
«Частину стада я евакуював, а решту просто випустив у луки»
Василь Калган народився у с. Базаліївці Чугуївського р-ну на Харківщині. В цьому селищі вже 30 років він керує АФ «Базаліївський колос». Земельний банк господарства — 1800 га землі. Окрім рослинництва, тут займаються й тваринництвом. До війни стадо господарства налічувало 1450 корів, а зараз всього 520.
«Коли почалась війна, стало дуже важко працювати, адже майже одразу у нас розбомбили АЗС, пального не було. Кормів було достатньо, але не було можливості їх роздавати, адже техніка не працювала. Ви бачили кадри ферм, де гинули корови від снарядів? Ми не хотіли, щоб таке було і на нашій фермі. Тому з безвиході більшу частину стада просто випустили, аби тварини мали шанс вижити. Наші корови розійшлись, якісь, на превеликий жаль втопились, хтось з них просто зникли», — розповів фермер.
Частину стада, а саме 317 нетелів голштинської породи Василь евакуював до
Полтави. Там, він домовився про перетримку з Володимиром Литвином, керівником
ФГ «Родинна ферма». Фермер зізнається, що вивозити корів було дуже важко,
дорогою 4 тварини загинули.
«Восени я повернув корів з Полтави у своє господарство. За час релокації 50 нетелів розтелилось і принесли 26 теличок, яких також забрали на ферму у Базаліївку. А народжених бичків залишили у Полтаві. Повертати корів вже було набагато легше», — пригадує Василь Калган.
Чому фермеру довелось евакуйовувати корів? Відповідь проста — окупація. Вже 24 лютого перші бомби впали на м. Чугуїв, а згодом, майже в той же час й на поля «Базаліївського колосу». Незабаром, після бомбардування в село зайшли окупанти.
«До нас в село заходило 3 групи російських солдатів. Тут вони не залишались: прийшли й пішли далі. Але приблизно 80% наших полів було окуповано, туди прилітали снаряди, а село залишалось частково окупованим, адже тут війська постійно не знаходились. Не дивлячись на це, ми намагались посіятись. Частково це вдалось навесні ще, але зібрати врожай ми вже не змогли», — пригадує фермер.
Він додав, що на початку вересня в регіоні почались запеклі бої. Населення
евакуювали, в селі залишилось усього 37 людей.
«Коли село вже відвоювали й зайшло українське ТРО, росіяни почали нас сильно бомбити. За 1 день в селі лунало 2100 вибухів. Розбомбили АЗС — вона горіла 3 тижні, адже не було техніки й, відповідно можливості загасити полумʼя. Поміж будинків, на ферму, на поля падали бомби, а ми в той час відв'язували корів, телят і виганяли на луки. Чуємо вибух — полягали, потім підводимось і далі відв'язуємо корів. А трактористи навіть не встигали з техніки вилізти — так і сиділи у тракторах без скла і зі спущеними колесами. Головне, що живі. Це був дуже важкий період», — розповів Василь Калган.
«Навіть на розмінованих полях немає жодних гарантій, що нічого не зірветься»
Хоча територію села визволили ще у вересні минулого року, але повноцінно працювати господарству Василя Калгана неможливо. Приблизно 60% його полів заміновано.
«Коли сіяли у цьому сезоні, то 17 раз підірвались. На щастя ніхто не загинув, але всі перелякались так, що вже не хочуть туди й заходити. Трактори, дискувальні агрегати, культиватор пошкоджені обстрілами й не працюють. Дещо ми лагодимо, але більшість техніки ремонту не підлягає», — зазначив фермер.
Він розповідає, що в більшості самостійно розміновував свою територію, але велику
допомогу надали фахівці Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС), серед
яких був молодий хлопець. Він за 1,5 року до початку повномасштабної війни приїхав
до України з Білорусі.
«Цьому хлопцю дуже сподобалась Україна і, зокрема Харківщина, наші мальовничі краєвиди. І коли почалась війна, він не вагаючись разом з іншими молодими хлопцями з наших країв, (ще діти фактично) вирушили на фронт. І як глянеш — як вони сміливо йдуть по мінних полях — то сльози на очах. Але завдяки їх наполегливості, сміливості та віддачі, майже всі дороги були розміновані. Також певну допомогу надали нам оперативники. Були навіть сапери зі США. Вони знешкодили 9 протитанкових мін, а ще 2 ми знешкодили за допомогою нашого трактора, який був на дистанційному керуванні», — додав фермер.
За цей час на полях аграрія зібрали близько 500 «лєпестків»(прим. ред. — міна ПФМ-1), маленькі міни чи такі, що розриваються без осколків. Але головна проблема в тому, що навіть на полі, яке очищене, немає гарантій безпеки.
«Уявіть, на одному полі ми закультивували, посіяли, як дивимось — міна лежить. Як так вона не вибухнула? Сапери приїхали — підірвали на місці. Це велика небезпека для працівників, тому на поля заїжджаємо з великим побоюванням. На деякі поля не їдемо взагалі — вибухів багато. От кілька днів тому ризикнули, заїхали й трактор зразу підірвався. На щастя тракторист живий, але дуже переляканий», — розповідає Василь Калган.
Але навіть вибухи та міни не зупиняють аграрія і він шукає різні варіанти, як зайти на поле. Наприклад, він вважає, що як варіант можна провести десикацію полів дроном, щоб висушити бурʼян, а потім спалити. Тоді було б видно де є вибухівка, щоб її об'їхати чи забрати.
«Коштів не вистачає, тому дякую всім хто допомагає нам»
В ситуації, в якій опинився «Базаліївський колос» планувати щось важко: регіон і далі обстрілюють, розмінування йде повільно і ми знову читаємо про наступ росіян на Купʼянському напрямку. Тому відновлювати тваринництво до довоєнних масштабів Василь Калган поки не планує.
«У нас все ще є корови, але бачу що поголів'я потрібно скорочувати, бо землі, через замінування не вистачає. Ми здаємо молоко на Богодухівський молокозавод. Молоковози приїжджають, правда нестабільно, тому що у них є також свої труднощі. Тут без сліз не розкажеш. Дороги повністю розтрощені, на них вирви від обстрілів. Пригадую, по 200 зерновозів стояло, бо після дощу не могли проїхати. А 2 тижні тому дорогу відремонтували. Хоча, якби не війна, ми ніколи б тут дороги не побачили», — поділився керівник господарства.
Він ділиться, що коштів з молока вистачає тільки на те, щоб заплатити зарплати та
податки, а іноді ще щоб відремонтувати деяку техніку. До того ж у регіоні
ускладнена логістика, через яку йде спекуляція на цінах: зерно приймають дешево, а
ЗЗР продають дорого.
«Працювати дуже важко, тому що просто нема де взяти кошти. Добре, що допомагають благодійники, як оце американський фонд The Howard G. Buffett Foundation та компанія LNZ Group. Вони безкоштовно надали нам насіння кукурудзи та аміачну селітру для посівної. Ця підтримка є важливою на шляху до відновлення наших аграрних справ, тому дуже дякую їм», — зазначив Василь Калган.
На запитання, про що мріє фермер він без роздумів відповів:
«Моя мрія, щоб хтось з дітей повернувся і продовжив мою справу. Але поки це нереально».
Син Василя Калгана служить у Нацполіції, а зять — добровільно вступив до лав ЗСУ.
«Мої хлопці зараз захищають Україну. А ми продовжуємо працювати, тому що треба годувати і військо, і цивільне населення», — підсумував фермер.
Тож, АФ «Базаліївський колос» деокупували 10 місяців тому, але до сьогодні господарство переживає дуже складні часи. Головна проблема — у розмінуванні територій, які тривають дуже повільно та не завжди гарантують безпеку. Тим не менш Василь Калган продовжує працювати і сподівається, на подальшу підтримку фермерів з деокупованих територій.
Джерело: Kurkul.com
