Молода зміна – Віктор Кравченко та UNIVERSEED

Навіть не смт

Давайте про приємне, про молодість. Ми часто пишемо про молоді бренди, нові торгові марки, які з’являються на ринку та йдуть у виробництво, на поля. Не рідкість на наших сторінках і молоді аграрії – тут Україна успішно долає європейську традицію літнього складу галузі. У нас агросектор молодіє, активно долучаються ті, хто несе в практику технології точного землеробства, хто працює з космічними знімками, дронами, безпілотниками, програмним забезпеченням. Так, граблі й вила відходять на задній план і використовуються лише деякими політиками в повсякденній роботі, а новітня техніка прикрашає ниви й технопарки господарств.

Проте вперше на нашій обкладинці такий молодий керівник.

Віктору Кравченку – 21 рік, він керівник напряму UNIVERSEED в Україні.

Такі часи, така пора змін, пора нових облич.

– У мене було три етапи навчання, – розповів Віктор. – Перший – в українській школі у селі Лебедин Шполянського району. Так, так! Лебедин – село, навіть не смт. А у 13 років поїхав до англійської школи, на кордоні з Шотландією. Це Седберг – село, навіть менше за Лебедин. Після школи вирішив навчатися в англійському університеті, в Лондоні, в університеті Кінгстона за фахом «міжнародна справа». Закінчив бакалавром.

Від себе додам, що школа в Седбергу заснована 1525 року і вважається північним Ітоном. Тобто глушина конкретна, але статус – надхмарний.

– А що ви робите тут? Людина, яка вчилася в Англії, жила в Лондоні… З якого дива їй повертатися до України?

– Щиро скажу, з першого дня свого перебування в Англії я заявляв, що буду повертатися назад, до Лебедина. У мене генетично настільки розвинений потяг до рідного, належність до мого села, що мені вкрай важко жити понад тиждень за його межами, навіть у Києві. Я, коли збирався назад до Лебедина, ще не знав, з чим буде пов’язане моє повернення, в якій індустрії працюватиму. Проте час ішов, я дорослішав і приходило переконання, що аграрний напрям – це те, де я бачу себе. Можливо, не в зерновому виробництві. Певний час – займався ягідництвом і надалі розвиваю цей проект з групою компаній ЛНЗ. Однак залишитися в Англії я не планував ніколи. Мене тягнуло до України.

– Ви росли у Лебедині. Ваш батько, керівник ЛНЗ, залучав до своїх справ?

– З п’яти років залучав. Я пам’ятаю, як ми в одній машині з батьком і дідом їздили полями, дивилися на сівбу, потім по жнивах… Батько занурював мене у свої справи все більше й більше. Комбайн, трактор, потім фінансові структури, дедалі більше виникало деталей, і чим далі, тим цікавіше ставало це заняття. Батько завжди говорив, що слід рухатися вперед, не стояти на місці. Варто розвиватися самому як людині та розвивати світ у собі. Я добре знаю історію нашого Лебединського насіннєвого заводу, як починалася українська генетика цукрового буряка, як змінювалася якіснішою закордонною, як починався розвиток дистрибуції нашої компанії, як змінювався світ навколо нас. Якщо залишатися на місці, зупиниться розвиток і компанія не зможе прогресувати, не зможе утримати свої позиції.

Ризикована ягода

– Гаразд, отже, озброєні освітою, ви повернулися до України, на рідне підприємство… Як вас батько зустрів і що запропонував вам?

– Я повертався щороку влітку на канікули і не припиняв займатися ягідництвом. Лебедин – це малинове село. Малина є у кожній сім’ї. Якщо колись у кожному подвір’ї були свині, то тепер можна в кожному подвір’ї мати малину. Щороку весь центр села забитий «бусами», людьми з кошиками й банками, всі здають малину, скуповують. Ми замислилися, куди далі йде ягода… На базар, на експорт. У якому вигляді вона йде на експорт? Збагнули, що є така технологія, як заморозка ягід. У 50 км від Лебедина, у Водяниках, є завод із заморожування овочів і фруктів… Урешті вималювалася проста схема: закуповувати ягоди у селі, заморожувати на заводі у Водяниках і експортувати до найближчих країн – Польщі, Німеччини, Франції. У перший рік ми закупили 350 т малини, і, скажу відверто, цей рік став провальним. Було багато чинників, які ми не врахували. Це й якість малини, і логістика, і структура затрат – усе було з похибками. Проте другого року ми закупили 200 т із позитивним фінансовим результатом. Батько на це дивився збоку, зрідка давав поради. Він не скеровував мене до банку, але кредитував під чіткий відсоток – і я акуратно повертав кошти. Так у мене склався перший бізнес, який зараз розвиваю, однак у іншій формі: ми зрозуміли, що малина, закуплена у приватних господарствах, не буде ідеальною. Потрібно розвивати базу на своїх полях, зі своїми людьми. Коли ти маєш тисячу постачальників, то вся малина буде різна. Все слід централізувати під власне виробництво. Зараз ми створюємо свою базу, у нас буде 20 га малини, 20 га суниці та 117 га вишні. Це особисто мій напрям, де мене підтримує директор нашого СТОВ ЛНЗ­ Агро Роман Іванович Франчук – він прекрасний спеціаліст з ягід… На наступному етапі ми матимемо потужну виробничу базу на 3000 т, і надалі це буде або побудова власного заводу із заморозки, або так само по аутсорсингу співпраця з існуючими заводами… Це і Сміла, і Водяники, і два заводи на Вінниччині.

– Суниця та малина – ризиковані позиції, адже порічка нам показала, що після доброї ціни упродовж кількох років люди закладають ягідники, тож падає і ціна, і рентабельність…

– Коли ми заходили у цей бізнес, ціна на заморожену малину становила 2,2 євро за кілограм. А вже наступного року вважалося дуже хорошим 1,3 євро у Польщі. Ціна впала на 40 % за рік…

– І ще й погодні чинники можуть відрегулювати врожай… А от із вишнею ви на 100 % влучили – це надзвичайно перспективна культура. Ще й стійка проти хвороб. Має постійний попит, історично входить до безлічі кондитерських рецептів… Я думаю, у вас із часом буде не одна сотня гектарів під нею.

– У вишні є ще одна перевага – механізоване збирання врожаю. Вона добре переносить збирання комбайном. А от по малині, скільки ми комбайнів не передивилися: і за 250 тисяч євро, і за 150 – не існує техніки, яка б зберігала якість.

NAPG та UNIVERSEED – нові для України, але надовго й вигідно

– Так, малина ніжна й любить ручний підхід. Проте ми з вами планували поговорити про ваш юний бренд…

– UNIVERSEED.

– Саме так. Що це за ідеологія, що ви збираєтеся внести в агрокомплекс цим брендом?

– UNIVERSEED – це частина бренда NAPG, North American Plant Genetics, Північноамериканська рослинна генетика, яка заснована у Канаді. Група компаній ЛНЗ має ексклюзивну дистрибуцію цього бренда в Україні. NAPG довірили виробництво насіння в Україні ЛНЗ з подальшою дистрибуцією. NAPG має на сьогодні лінійку кукурудзи двох типів: силосного й зернового. На нашу думку, це ключовий момент у нашому бренді. В інших виробників є кукурудза подвійного типу, придатна й на зерно, і на силос, але універсальність у цьому разі – далеко не ідеал. У нас це категорично розведено, ми маємо три гібриди силосного типу і вісім зернового. NAPG під брендом UNIVERSEED також динамічно розвиває та випробовує сою та соняшники.

– Я знаю, що ЛНЗ вже багато років випробовує сотні гібридів кращих світових компаній… Що за гібриди ви обрали для реєстрації та дистрибуції в Україні з висоти вашого досвіду та дослідницької бази?

– Гібриди NAPG ми випробовуємо вже п’ять років у різних кліматичних зонах України: від півночі – Сум, до півдня – Одеси. Силосні гібриди мають ФАО 380, 390 та 420. Ми випробовували й гібриди з нижчим ФАО, але в підсумку зупинилися на вищому, оскільки результати в наших широтах неспівставні. Надалі в нас буде до десяти гібридів з різним ФАО, від 180 до 460. Селекціонер, який вивів ці гібриди, 40 років досліджував гібриди саме силосного напряму. Те, що ми представляємо під брендом UNIVERSEED, – гібриди Leafy Type, листяні. Наступний наш крок – це реєстрація гібридів Leafy Floury. Це ті самі гібриди, але в поєднанні з борошнистим зерном, про що в Україні навіть не чули. Якщо ножем розрізати зернину Leafy Floury, вона буде абсолютно білого кольору, без жодного сліду оранжевого або жовтого відтінку. Це свідчить про високий рівень наявності крохмалю. Це дає змогу набагато ефективніше засвоювати корисні речовини тваринами й активно підвищує надої. Чимало компаній позиціонують деякі свої гібриди як силосні, але в них точно немає Leafy Floury. Гібриди UNIVERSEED мінімум на півметра вищі від наявних на ринку аналогів, у них на 5‑6 листків над качаном більше, тобто вони багатші на рослинну масу. Качан у Leafy Floury розташований набагато нижче, ніж у гібридів­-конкурентів. Звісно, висока засвоюваність силосу гібридів UNIVERSEED – не наші особисті спостереження, а свідчення аналізів багатьох авторитетних лабораторій, куди ми скеровували матеріал для досліджень.

От хто шукає, той завжди знайде. Здавалося б, нічого надзвичайного у світі кукурудзи вже й не існує, а от ЛНЗ, щороку тестуючи сотні гібридів і вивчаючи дослідження селекційних компаній світу, таки відкрили новий для України тип кукурудзи – силосні Leafy та Leafy Floury з борошнистим типом ендосперму зерна. В Канаді вони вирощуються вже понад 25 років. За цей час пройшли перевірку на відповідність суворим вимогам до агротехнологічних характеристик, поживної цінності та молочної продукції, отриманої в результаті їх споживання. Підвищений уміст доступного крохмалю в рубці тварин сприяє більшій енергетичній і кормовій цінності отриманого силосу; гібриди характеризуються високим рівнем засвоюваності нейт­рально-­детергентної клітковини (NDF) і достатньою кількістю ефективної клітковини для стимулювання пережовування, а також розщеплення в рубці; високою швидкістю ферментації силосу, який можна швидко згодовувати, заощаджуючи кошти завдяки зменшенню втрати сухої маси при силосуванні та зберіганні; тривалим періодом придатності до збирання, адже висихання та дозрівання цих гібридів іде повільно, завдяки чому рослини довше зберігають майже ідеальний (65 %) для силосу рівень вологості та 50 % вологості молочного і молочно­-воскового стану ядер крихкого за своїми властивостями зерна.

Гібриди створені не для ідеальних полів. Вони наділені специфічними біологічними особливостями, зокрема високою інтенсивністю росту на початкових етапах, а це дає можливість швидко нарощувати площу листкового апарату, а як наслідок, швидше закривати поверхню ґрунту, зменшити проникність сонячних променів до поверхні, тож, відповідно, знизити активації сходів бур’янів і забезпечити більше збереження вологи в ґрунті. Збалансованість висоти розташування качанів у Leafy­ гібридів забезпечує меншу ламкість стебел при сильних вітрах; підвищена генетична стійкість проти фузаріозів качанів і стебла зменшує накопичення в зеленій масі мікотоксинів і, відповідно, втрати якості корму. Зазвичай, на момент збирання врожаю в стеблі й листі силосного гібрида Leafy­типу міститься більше цукру. Цей цукор пришвидшує силосування й підвищує його якість. Зерно легко руйнується на невеликі часточки під час збирання врожаю та жування тваринами, і крохмаль стає легкодоступним, тож новий силос із цих гібридів можна згодувати відразу після завершення процесу ферментації.

Силос Leafy є універсальним і може бути використаним у різних видах раціонів. Він забезпечує на 5‑7 % більше, а Leafy Floury – на 10‑12 % більше засвоюваності крохмалю, ніж гібрид подвійного призначення.

Переводячи в раціонах стадо на силос зі звичайного або низьколігнінового гібрида до Leafy або Leafy Floury, рекомендується переглянути збалансованість кормів за концентрованими кормами та вилучити солому.

– А зернові гібриди?

– Вони мають ФАО від 290 до 440, переважають гібриди з високим ФАО. Ми випробовуємо гібриди з групою компаній ЛНЗ, де цього року посіяно 310 гібридів, і матеріал для порівняння, продукція мультинаціональних компаній, безпрецедентний. Голов­на мета виходу на ринок зернових гібридів UNIVERSEED – показати, що найкраща світова генетика може бути доступна кожному.

– Яка врожайність ваших новинок?

– Ми досліджували упродовж кількох років результати. Якщо минулий рік був близьким до ідеального за погодними умовами, то наші гібриди показували до 14 т / га. А позаторік ті самі гібриди давали 9 т / га. Однак при аналізі результатів за п’ять років виявляється, що гібриди UNIVERSEED цілком конкурентні і за середніх урожаїв у кращі й гірші роки лідирують. Тому ми й впроваджуємо генетику NAPG в Україні. Сою поки що лише випробовуємо, вона ще має показати свій потенціал в українських широтах.

– Коли на ринку реально з’являться товарні пропозиції вашого насіння, UNIVERSEED?

– Ми вже зареєстрували 11 гібридів та плануємо реєструвати чотири гібриди кожний рік: два зернових і два силосних. Усі зареєстровані гібриди випробовувалися на полях партнерів ЛНЗ, щоб з’ясувати, як вони поводяться та чи є інтерес у партнерів до нашої продукції. Щодо силосних гібридів – в Україні є два типи фермерів. Перший – не вірить у напрям, і через деякий час ферм у них не буде. І другий, який активно інвестує в тваринництво і пов’язує з ним перспективу, враховуючи кожну найменшу деталь. Зрозуміло, ми з силосною генетикою адресовані до другого типу, який робить аналізи, веде аналітику, бореться за підвищення надоїв. З такими нам по дорозі.

Що добре для Канади, не завжди родить в Україні. І навпаки

– А яка технологічність ваших гібридів? У деяких виробників, особливо європейських, генетика потребує великої кількості азоту й тоді розкриває свій потенціал. А у нас навіть великі виробники час від часу затягують паски, економлять… Як сприймають ваші гібриди українські реалії?

– Коли ми починали випробовувати канадську генетику, наші партнери пропонували нам два гібриди, які, на їх переконання, були ідеально розраховані на наші умови й мали показати найвищі результати. Навіть не думайте, говорили вони нам, реєструйте й виграєте. Ми привезли ці гібриди до України, і з­-поміж сотень гібридів на випробуваннях вони показали найгіршу врожайність, зайняли два останніх місця. І це за умови внесення норми азоту, мікроелементів, з хорошим зволоженням – однаково два останніх місця. А в Канаді вони найкращі. І навпаки, середні канадські гібриди демонстрували в Україні видатні результати.

– Це ефект адаптації?

– Так, адаптації до ґрунтів, до опадів, до клімату, атмосферного тиску, до технологій. Гібриди найвищої врожайності в Канаді давали в Україні 5 т з га. Сім тонн – у найкращий рік. Були гібриди, які давали у Канаді їх мінімум – 8 т / га, а в нас – 13,5‑14. Ми постійно шукаємо, постійно ставимо перед канадськими вченими нові завдання. Нам потрібна у гібридах пластичність, тому що з українськими реаліями у нас або посуха, або повінь. У нас два роки з п’яти – хороші, а три – погані. NAPG – не типова селекційна структура, у неї немає своєї лабораторії та центру генетики, але вона перебуває в постійному діалозі та співпраці з багатьма селекціонерами, селекційними компаніями independent breeders, тобто незалежними. З ними працюють і мультинаціональні компанії, відбираючи гібриди для себе.

Для ринку – як для себе. Хоча спершу для себе, потім – для ринку

– Я думаю про специфіку вашого підходу… І UNIVERSEED, і група компаній ЛНЗ не є дослідниками, науковцями. Навіщо ці сотні випробувань та експериментів? Ви типові колоритні українські виробники, які обирають на ринку, на світовому ринку, найкращі позиції для себе. А якщо вони найкращі для вас, то будуть і для всього українського ринку цікаві… Є у цій концепції якась прямолінійність, або… щирість. Ринок пропонує лобові комерційні рішення, а часто – маркетингові, які ніколи не стануть у нагоді практикам… А ви обираєте по‑господарськи, професійно, але для власного подвір’я…

– Уявімо українського виробника. Головна ціль усіх випробувань – не дурити самих себе. Маркетинг великих світових компаній працює фахово, і споживач навіть не здогадується, що його вибір є умовним. І перевірити можна лише в один спосіб: узяти всі гібриди, які є на ринку, й випробувати. Ми бачимо, що ціни на насіння ростуть. Як на мене, слід дивитися ширше, шукати альтернатив та обрати те, що коштує $ 100‑120, не поступаючись за основними характеристиками компаніям-­лідерам. Навіть якщо різниця у врожайності буде, ціна насіння її вирівняє й зробить вигіднішим вибір альтернативного посівматеріалу. Я не можу пам’ятати, що було в агросекторі 20 років тому, але й мого досвіду достатньо на те, щоб помітити: заробітки в Україні меншають. Зростає орендна плата за землю, дорожчають енергоресурси, дорожчає агрохімія, дорожчає насіння. Рано чи пізно люди почнуть шукати щось дешевше, щоб зберегти структуру прибутку. І це потрібно нам і для себе, на наші 80 тис. га земель, і для наших партнерів, особливо для тих, з ким у нас дуже тісні зв’язки, давня історія стосунків. На цьому ґрунтується успіх нашої компанії DEFENDA, з продажу засобів захисту рослин. Ми використовували ці засоби захисту на власних полях, на всіх 80 тис. га, і використовуємо надалі. На якомусь етапі ми вирішили, що нам не соромно запропонувати ці продукти­-генерики нашим партнерам. Ціна генеричних продуктів і продуктів оригінаторів дуже сильно різниться й дає змогу регулювати собівартість, зберігаючи якість. Відтак, справи DEFENDA добре пішли вгору. Схожа історія і з брендом NAPG, UNIVERSEED. Вони створюють альтернативу дорогим продуктам мультинаціональних компаній і дають аграрію контролювати власну рентабельність.

Наш менеджмент наздоганяє західний

– Що з англійської освіти придатне тут, в Україні, які знання вам корисні у менеджменті? Свого часу, на початку 1990‑х, я зустрічав людей, які їхали до Америки, поверталися освіченими, але всі ці знання абсолютно не працювали на ринку, що лише формувався…

– Освіта в Україні більш орієнтована на розвиток комунікацій, кмітливості, пошуку нестандартних рішень. В англійській освіті особливістю є те, що студентів навчають практики. В українській школі з хімії або біології ти можеш вивчити термін або поняття і не впізнати його потім в реальному житті – ти вчишся по книжках. В англійській школі ти тричі на тиждень у хімічному класі робиш змішування реагентів, лише потім на дошці тобі показують, як це висловлюється у формулах. Так само в економіці й бізнесі.

– Тобто у нас людина вчить текст і потім може відтворити текст, а в Англії – практика, й потім студент може відтворити це на практиці.

– Практика є основою освіти у Франції, Німеччині… У нас в освіті чомусь вкорінюються правила – вміти крутитися, ковзати, знаходити правильний підхід до певної людини…

– Гадаю, вміння крутитися й хитрувати працюють на нижчих рівнях бізнесу, а коли бізнес стає системним, таким самим системним бізнесом, як і західний, то це перестає працювати, бо що ж тут схитруєш…

– Згоден. Щодо менеджменту в Україні, я бачу, що бізнес в Україні стрімко розвивається й наздоганяє західний. Ми запрошували від західних компаній advisors, фахівців, які їздять по полях з нами, аналізують, що ми робимо на тому чи іншому полі, все нотують і потім видають рекомендації, що з точки зору сучасної науки та практики слід зробити і на що звернути увагу. Отже, вони їздили з нашим фахівцем, директором з виробництва, три дні й записували його досвід. Вони вчилися у нього, а не він у них. Як на мене, це показало та рівень українського виробника та рівень українського аграрного бізнесу. Тому, дивлячись, як сьогодні працюють стотисячні холдинги, розуміючи, скільки треба комунікацій, скільки треба проконтролювати масивів та операцій, я вважаю, багатьом європейським компаніям варто повчитися, щоб так господарювати.

Майбутнє – за холдингами та одноосібниками

– Як ви оцінюєте сьогоднішній етап розвитку агрокомплексу в Україні? В Україні зараз відбувається два процеси. Перший – вирівнювання прибутку та зниження рентабельності, другий – українська ментальність наражається на перегляд сенсів, адже вирощувати 8 т кукурудзи по $ 140 – невигідно. АПК або розглядає ідею тотальної глибокої переробки, або пошук нішевих культур…

– Я бачу дві складові: фермери та одноосібники, як на мене, будуть більш орієнтовані на ягідництво, бо там більший дохід із гектара, й утворяться трейдери, які акумулюватимуть урожай і відправлятимуть його на експорт. Другий напрям – я бачу, що в Україні зростатиме кількість малих фермерів. Я живу в селі. Воно досить велике – понад 3000 жителів. Проте навколо є й села по 300 мешканців, по 500. І вибір у людей невеликий: або їхати в міста, або ставати одноосібниками та працювати на своїй землі. Це реалії я вважаю.

– Не бачу, щоб це виглядало сумно, в Європі взагалі немає сіл як таких…

– Коли їдеш по Америці, ти бачиш хату фермера, його поля і розумієш, що приїздить автобус і збирає до школи дітей в окрузі 20 миль. А у нас є школа у кожному селі, потрібна зарплата для вчителів, школу треба опалювати, доглядати. Економічно доцільно мати одну дуже якісну школу на десять малих сіл. В Англії така сама система: є державні школи, куди привозять дітей… Це дає їм якість освіти… Тож розвиток руху одноосібників пов’яза­ний із розбудовою держави. У Сумській області таких проблем немає, а от у Черкаській, де ЛНЗ також має землю, одноосібників дуже багато. Якщо холдинг має 11‑12 т, то одноосібник теж має такий результат. І він, дивлячись на рівень життя і заможність агрохолдингу, теж вважає, що досягне такого самого результату, але це не є гарантією його успіху…

– Так, я завжди говорив, що фермер може зискувати в Україні лише у разі, коли він не робитиме те саме, що робить великий холдинг.

– Сто відсотків. Тут кардинально інший підхід, інші інвестиції, інші підходи до обробки, до ресурсів. Агрохолдинг може дозволити собі зайти з кукурудзою навіть у січень. Фермер собі дозволити цього не може, йому треба швидко зібрати, швидко висушити й швидко продати. У нього немає економічної доцільності зберігати зерно.

– Ви вірите у майбутнє сільського господарства в Україні?

– Так, я вірю, що будуть великі іноземні компанії, які, за умови чітких правил гри, прийдуть до України та розвиватимуть сільське господарство.

– Ви гадаєте, у нас можливі правила гри?

– Так. Кожна країна пройшла свій шлях розвитку. В когось він був швидший, у когось повільніший. У дискурсі історії від розпаду СРСР Україна пройшла не так і багато. Історія Франції, Англії, Німеччини та шлях їх розвитку набагато довший, аніж той, що пройшла Україна. Питання часу, коли у нас правила стануть однаковими для всіх, утвердиться правосудна судова система.

– У вас з батьком бувають конфлікти?

– Дискусійні. Іноді у нас різні погляди на робочі моменти, це явище, притаманне більшості компаній. Це сімейний бізнес, і ми маємо спільну мету – його розвиток. Група компаній ЛНЗ – бізнес, який починав ще дід… Ми маємо історію та маємо майбутнє.

– У вас є якісь захоплення, хобі?

– Футбол, дуже захоплююся. Граю, тренуюся. Є дві футбольні команди, якими опікується ЛНЗ, на Сумщині й на Черкащині. Це теж сімейне: дід займався футболом, потім батько, а з дитинства і я пішов.

* * *

Розмова вийшла ділова, без емоцій, однак хочете чи не хочете, залишилося якесь тепло після неї. Колись я говорив із Дмитром Кравченком, приїхавши й милуючись корпусами ЛНЗ, і тішився, думаючи: який молодий, скільки ще всього встигне зробити. Сьогодні, розмовляючи з його сином, думаю: який Кравченко щасливий, є кому передати справу, є на кого покластися. Це надзвичайно позитивно й зворушливо, коли українська компанія має своє обличчя, коли точно відомо, що вона продовжиться й розвинеться зусиллями дітей, а потім онуків.

Дмитро чекає, коли зможе онука взяти в машину й провезти полями, показати трактори.

Показати поля, на яких сходить UNIVERSEED.

Показати те, що ми називаємо Батьківщиною. Україною.

Розмову вів Юрій Гончаренко, журнал “ЗЕРНО”