2020
Молодість і амбітність у комбінації дають ідеального кризис-менеджера, котрий необхідний в будь-якій компанії, особливо там, де постійний рух вперед і вгору. Інженер-технолог мультифункціонального заводу LNZ Group Руслан Довгун пишається своїми здобутками та загальним швидким ростом — уже за декілька місяців у LNZ Group обійняв посаду керівника відділу. Як йому вдається тримати темп — ділиться у нашому матеріалі.
У 2014 році я прийшов на посаду інженера-технолога в компанію LNZ Group. Хоч перші три місяці роботи був заступником тодішнього інженера-технолога, потім — виконуючим обов’язки, а тоді — менеджером заводу. Якщо так можна сказати, то відповідаю за все: від прийому продукції з поля до відправлення товару клієнту. Сезон починаємо в липні з ячменю, а завершуємо в травні протруюванням сої.
Після закінчення університету вступив до аспірантури, де отримав необхідні основи. Вивчив усі програми, перечитав багато теорії, допомагав студентам із написанням дипломних робіт. Мій «коник» — це математика, фізика та хімія.
Компанія LNZ Group постійно зростає. 5 років тому тут була одна кількість культур, цього року — набагато більша. Тому ми маємо знову вчитися, як правильно поводитися із сировиною.
Я почав працював на новому заводі, коли його тільки запускали. Тому вся документація і трохи технічних моментів були на мені. Можна сказати, що мало хто вірив у те, що ми зможемо його запустити, адже в грудні 2013 року залили фундамент, а вже 22 серпня 2014-го запустили в роботу.
Згодом перейшов працювати на інший завод. Тут близько 10 років ніхто нічого не робив. Перші слова директора були до мене: треба зробити тут так само, як там. До цього і йдемо. За 5 років спільними зусиллями зробили ремонти в цехах та закупили нове обладнання.
Колектив чудовий. В нашому цеху переробки насіннєвої сировини працює 86 людей, якими я керую. Середній вік близько 40 років. Багато молоді долучив до команди. Компанія надає високу заробітну плату, щоб не було думок втікати на заробітки.
Мені виділили службову квартиру, в якій я живу вже 3 роки. У нас проводяться спортивні змагання, а оскільки я люблю футбол, для мене це дійсно важливо. Свій персонал постійно возимо на підвищення кваліфікації. Щоліта відвідуємо заводи наших конкурентів-партнерів в Україні. В кінці сезону нас як спеціалістів везуть на заводи наших міжнародних постачальників, щоб ми не лише ознайомилися із виробництвом, а й відпочили.
Ще три роки тому раніше 19:00 я додому не повертався. А зараз, коли всі процеси налагоджені, то працюю за звичайним графіком — з 8:00 до 18:00. Коли йду у відпустку, то перший тиждень відпочиваю, а на другий вже починаю сумувати за роботою.
У мене немає одноманітних днів. Щодня трапляється щось цікаве. За стільки років роботи в колективі ми стали друзями, тому завжди є про що поговорити. Ну і, звичайно, матеріальні блага — заробітна плата видається вчасно.
Моя «любов» до аграрного життя почалася ще з дитинства, коли мама брала в ланку сапати буряки. Я тобі був у першому класі й не хотів туди ходити, але вибору в мене не було.
Також у дитинстві я пас корів, за це мені платили, хоч і зовсім невеликі гроші. А от серйозні гроші я отримав, коли після 10 класу в Городищенському районі 2 місяці фарбував церкву. Я заробив 600 доларів.
До роботи в LNZ Group працював під час аспірантури в Уманському національному університеті садівництва. Хоч і не захистився, але до сьогодні телефонують і запитують, чи буду продовжувати, адже моя робота була готова на 70%.
Для мене результат і якість — перш за все. Якщо хотіти лише результату, а від початку робити весь процес як-небудь — нічого хорошого не вийде. В моєму випадку треба починати з того, як із поля йде продукція, потім правильно її прийняти, провести первинні та вторинні процеси, і лише тоді на виході буде дійсно хороший продукт.
Я сам відвертий та щирий, такі ж люди імпонують. Як вчила мене бабуся: «Синку, роби так, щоб совість тебе не мучила». Так я і стараюся. А якщо мучить, значить щось не так зробив.
Я в сім’ї найстарший, саме на сої плечі лягло багато домашніх справ та відповідальності. Я звик до постійного руху, до роботи. Як кажуть: «Хто рано встає, тому Бог дає!»
Якби не вступив до аграрного університету, то став би будівником, як і всі мої однокласники. А взагалі з дитинства хотів стати футболістом.
Можливо, 4-5 років тому міг сказати, що щось не так у житті, але зараз все влаштовує. Якщо ще 10 років тому професія агронома не була популярною та престижною, то зараз всі розуміють її перспективність. Аграрний сектор класний тим, що є великі можливості для саморозвитку, створення свого «я», адже кожен день можна дізнаватися нове, ставати ще більш досвідченим. В агросектор потрібно приходити, якщо є бажання працювати, а вже на місці будуть люди, які підкажуть і допоможуть.
